Єпископ Пхіліберт де Бруіллард народився 11 серпня 1765 р. в Дійон як шоста дитина торгівця деревом Цлауде Антоіне Бруіллард і його дружини д’Етієннетте Музелієр. Таїнство Хрещення отримал 12 серпня 1765 р. в парафії Саінт-Пієрре в Дійон. Виховувався в Парижі і там провів дитинство. Дуже рано став вчитися у відомій колегії Наварри, де відзначався видатними здібностями. Перше Святе Причастя прийняв в одинадцятому році життя в парафії Саінт-Етієнне Думонт, в якій пізніше став настоятельом. Маючи 16 років життя закінчив колегію і розпочав навчання філософско -теологічне в Духовному Семінарі святого Сулпіцйуша в Парижі. Відзначався великими науковими здібностями. У вересні 1789 р. був рукоположений на священика архієпископом Бовет, паризьким митрополитом, в його приватній архієпископській каплиці в Парижі.

Як молодий священик прожив в Парижі скрутний час Великої Французької Революції. Через весь період революційного терору був одним з семи капеланів, які супроводжували осуджених на гільйотину. Як священик надавав відпуск гріхів засудженим. Будучи в натовпі надавав на віддаль відпуску гріхів також королеві Людовикові XVI, пропащому на гільйотині 21 січня 1793 р. Революція перекреслила його наукову кар’єру, можливість зостаніа професором Сорбони. Почав опікуватися найбільш потребуючими людьми: нещасними, ув’язненими, засудженими, хворими, вмираючими і бідними. Під час терору приховувався, йшов в переодяганні і сповідував людей, розносив Святою Причастю, надавав Таїнство Помазання Хворих вмирущим і тайком хоронив померлих.

Під час тривання революції кожен священик, який не склав присяги на вірність для революції і її гасел, був переслідуваний як дикий звір і кожної хвилини грозила йому небезпека смерті. Поліція відкрила житло священика Пхіліберта де Бруіллард і певної ночі вторглася, але узята ввічливістю і ясними відповідями визнала його хорошим патріотам. Дозволила йому навіть на виконування своєї діяльності і включила його до Нацгвардії. Від цієї хвилини в формі Нацгвардії віддавався роботі над нещасними. Роздавав не тільки свої сили і час, але також гроші і харчі, так, що часто сам їв тільки хліб. У 1794 р. священик ректор Вищого Духовного Семінару святого Сулпіцйуша, як генеральний вікарій паризької архідієцезії, організував душпастирство для засуджених, визначаючи кожного дня в тижні з цією метою одного зі священиків. Священикові Пхілібертові припала середа. Цього дня пильнував і коли візки із засудженими виїжджали з революційного ув’язнення Цонцієргеріє, супроводжував їх аж до самої плахи. Займав місце за охороною і звідти давав знаки засудженим, щоб його пізнали і надавав їм відпуск гріхів. Ті, які його побачили, звичайно схиляли голови і відмовляли молитви, а стоячий навколо народ спостерігаючи поводження засуджених говорив: Оцей збуджує собі акт печалі.

Священик Пхіліберт де Бруіллард мав щастя таким чином примирити з Богом багато засуджених. У своєму служінні робив все, що міг, і гаряче молився до Господа і Матері Божої, щоб випросити ласку навернення для найбільш впертих. Підтверджував, що молоді чоловіки і жінки, віруючі люди, відважно ішли на смерть. Підтвердженням того може бути одне з багатьох його свідоцтв: Певний мищина у віці 25-30 років виглядав на досить розтріпаного, коли його везли на втрату, був мало перейнятий тим, що незабаром відійде до вічності. Я хвилювався про нього і всю дорогу я просив Бога про ласку навернення для засудженого. Тому радість моя була велика, коли я почув, як цей молодий чоловік, будучи вже на пласі, сказав: „Я вмираю для мого Бога, мого короля і я прощаю мою смерть катам”. Відпуск гріхів, якого тоді йому я надав, відкрив негайно для нього небо, як належить припускати. Ревне служіння священика Пхіліберта стало оцінене через вірних, які спонтанно назвали його «батьком засуджених».

За часів Директорії як і раніше виконував свою апостольську роботу, займаючись особливо набожними душами і молоддю в декількох пансіонатах, що проводяться через колишні орденські сестри. В той час, у період революції, багато згромаджень орденських сестер ліквідовано, та сестер вигнано з монастирів. Тоді багато з них в світських вбраннях, засновувало школи а також пансіонати для дітей і молоді, щоб таким чином заробляти на своє утримання і корисно працювати для добра Церкви, навчаючи там своїх підопічних інкогніто правд віри. Багато з цих пансіонатів стало пізніше колискою орденських згромаджень. Священик Пхіліберт був капеланом в декількох таких домах формаційних. Обставини спричинили, що лишився духовним керівником пізнішої засновниці Сестер Сакрекер (Sacre-Coeur), святій Магдалини Зофіі Барат (1779-1865). Один із домів згромадження СС. Сакрекер був монастир в Монтфлеури біля Греноблья, який сестри засновали в день з’явлення Божої Матері в Ля Салет (19 вересня 1846 р.). У тому самому монастирі останні роки життя провів Пхіліберт де Бруіллард після відходу з виконання пастирського керівництва як єпископ єпархії Гренобля.

За Консульства і Імперського часу, священик Пхіліберт був катехетою, проповідником і настоятельом в парафіях на території Парижа. У 1804 р. став іменований каноніком Нотр-Дам в Парижі, потім в 1810 р. настоятельом Саінт-Ніцолас-ду Шардоннет, а після десяти років, в 1820 р., настоятельом в Саінт-Етієнне-ду Монт. Як настоятель розвинув широку пастирську діяльність: влаштував парафіяльні місії, доглядав численними колегіями і пансіонатами, обновлював церкви, піклувався про розкішність богослужінь, оточував доглядом монаше ордени і духовний семінар. Зі своїх фондів закупив багато цінних літургійних шат і літургійного посуду. Особливим піклуванням оточив бідних і потребуючих, роздаючи їм свої гроші, одяг і продовольство. Дався пізнати як ревний пастир, хороший вихователь, кохаючи батько, полум’яний місіонер а також видатний сповідник.

Від цієї ревної пастирської роботи відірвала його номінація на єпископську столицю в Греноблі. В той час призначення на єпископа у Франції залежало від короля і від Апостольської Столиці. Тодішній король, Карл X, іменував його єпископом гренобелскім 28 грудня 1825 р., а папа Лев XII буллою з дня 23 червня 1826 р. підтвердив його вибір. Потім 6 липня 1826 р. був консекрований в храмі Саінт-Етієнне ду Монт на єпископа єпархії Гренобля. Консекраторем був єпископ Фраиссіоноус в супроводі єпископів: Феутрієр і де Сагет. До Гренобля прибув 21 липня 1826 р. і в найближчу неділю (25 липня) здійснив інгрес до кафедри, наповненої численно через духівництво і вірних.

З самого початку свого пастирського служіння в єпархії Гренобль зайнявся бідними і віддаленими від Бога. Спочатку відвідував госпіталі і ув’язнення, передаючи певні грошеві квоти для бідних на тілі і душі. Організував для них спеціальне душпастирство і постійний духовний догляд. Потім зайнявся бідними і потребуючими а також людьми суспільного маргінесу, які були заплутані в різні залежності і слабкості. Для них також організував спеціальне душпастирство і особисто йому патронував. Любов до бідних і нещасних була найважливішим пастирським служінням для колишнього «священика гільйотини». Найбільш однак звертала увагу в нього велика набожність і особливе богослужіння до Божої Матері, про яку говорив: „Я гадаю, що я можу дати свідоцтво та і то з великою радістю, що я належу до числа Її дітей, я гадаю, що Вона бажає бути завжди мою Матір’ю”. Єпископ Пхіліберт де Бруіллард був одним з перших єпископів Франції, який з великою величністю обходив торжество Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці ще перед оголошенням догми, і який до Літанії Лоретаньськой добавляв виклик: Королево без первородного гріха почата, молися за нами.

Після декількох років пастирського служіння Пхіліберта де Бруілларда як єпископа в єпархії Гренобля, виявилося, що гірський клімат і гостре повітря не служать добре його здоров’ю. Мав навіть намір відмовитися з цієї єпископської столиці, але на прохання своїх співпрацівників і вірних залишився на установі. Залишаючись в Греноблі не економився. Його довгий, 27-літній апостолат характеризувала любов до бідних і нещасних, велика набожність і особливе богослужіння до Божої Матері. Брав участь в обходах Святого Року в Парижі і улаштував його також в своїй єпархії. Видав два катехізиси для молоді, написав в роках 1826-1853 понад 180 пастирських листів до вірних а також тисячі інших. Організував єпархіальні синоди а також проводив пастирські інспекції. Піклувався про церковну карність, був милосердним і щедрим для потребуючих. Засновував бурси, добродійні справи, будинки формаційне, даючи на нього щедре пожертвування. Та його апостольська старанність знайшла визнання і подив не тільки у вірних Церкви, але також в державних властей. Тодішній префект департаменту Ізер, Пелленц, представив його до відзнаки за заслуги для французького народу. З рук найвижчой влади у Франції отримав два хрести заслуги, холостяцький і офіцерський хрест Почесного Легіону.

Однак найбільшою для нього нагородою було з’явлення Божої Матері в його єпархії 19 вересня 1846 р., якого справжність по скрупульозних і докладних дослідженнях підтвердив Пастирським Листом з дня 19 вересня 1851 р. Через цей факт записався на трвало в пам’яті єпархії як пастир повний чеснот і заслуг, а особливо через висновок вірогідності з’явлення в Ля Салет. Вже у вересні 1847 р. єпископ Пхіліберт де Бруіллард дозволив відправляти Святою Месу в тимчасовій капличці, побудованій на місці одкровення. Наступного року висловився пів офіційно за автентичністю одкровення, а від 19 вересня 1851 р. офіційно. Схвалення, дане через єпископа з Гренобля в Пастирському Листі, являє важливий етап, оскільки розчиняє вона двері літургійному культу до Божої Матері з Ля Салет: „Ми дозволяємо на культ Божої Матері з Ля Салет. Ми дозволяємо проповідувати його а також робити духовні і практичні висновки, які виникають з цієї великій події”.

У роках 1846-1851 єпископ Пхіліберт найбільш терпів духовно з огляду на справу Ля Салет, особливо з приводу супротивників. Той час був для нього як «темна ніч» і деколи часом великої спроби. Завдяки Божій ласці вийшов з нього переможно і не загнувся. Навпаки! Захищав Ля Салет в своїх виступах і журналах. Виступав проти опонентів Ля Салет, що походили також з числа духовенства. Завдяки ньому, Пастирський Лист з дня 19 вересня 1851 р., констатуючий справжність одкровення і уповноважуючи до віддавання публічній шани Божій Матері з Ля Салет, став прийнятий дуже доброзичливо в єпархії і поза нею, у Франції і в інших країнах Європи. Католицькі французькі газети і газети інших країн передрукували текст листа. Багато єпископів оголосило його в своїх єпархіях. Єпископ Пхіліберт отримав багато привітань, слів визнання від єпископів, орденських начальників і світських особистостей. Ці слова визнання цінив собі тим більш, що Боже Провидіння не щадило йому також прикрості, та і то з боку священиків. Є люди – пише священик П.Й. Руселот – яких радість ближніх засмучує. Крім цих складнощів і болючого досвіду, єпископ Пхіліберт де Бруіллард вважав з’явлення в Ля Салет за найбільшу і найвірнішу подію свого життя, а положення каміння кутового під будову базиліки в Ля Салет в день 25 травня 1852 р. за увінчання свого єпископського служіння.

Другою його великою справою зв’язаною з його життям було заснування нового Згромадження Місіонерів Божої Матері з Ля Салет в день 1 травня 1852 р. Єпископ обдумуючи слова Марії, висловлені до пастушків на горі в Ля Салет: „Отже, мої діти, оголосіть то всьому моєму народові!”, а підтримане сльозами, зрозумів, що виконання такого величезного завдання було понад сили і можливості двоїх дітей. Слова Божої Матері в Ля Салет визнав духовним заповітом для своєї єпархії. Тому в Пастирському Листі з дня 1 травня 1852 р., по провіщенні будови святилища на місці з’явлення в Ля Салет, поінформував дієцезію про утворення колективу єпархіальних священиків, які матимуть опікування над місцем де прибувають паломники. „Священики ті – повідомляв лист – зватимуться Місіонерами Божої Матері з Ля Салет, їх виникнення і існування буде однаково як і сама святиня вічним пам’ятником і спогадом милостивого одкровення Марії […]. Ніхто не може в тому сумніватися, що Пресвята Діва Марія з’явилася на Ля Салет для всього світу. Але також спеціально з’явилася для єпархії Гренобля, яка з того витягне дві безцінні вигоди: нову святиню для Марії і тіла єпархіальних місіонерів. Ті два діла сталися можливими завдяки з’явленню, і навік увічнять його пам’ять”.

Той лист вважається за карту засновуючу Згромадження Місіонерів Божої Матері з Ля Салет, а єпископа Пхіліберта де Бруіллард за його засновника. Ще перед оголошенням Пастирського Листа декількох з найзнаменитіших священиків з єпархії Гренобля, відомих з набожності і апостольської старанності, негайно відповіло на заклик єпископа і на початку травня 1852 р. утворило зачаток нового Згромадження. Першими добровольцями були: о. M. Сібілат, о, B. Борно, о. Ф. Дена, о. Й. Вонвале i о. П. Арше.Єпископ вже в день 5 березня 1852 р. затвердив для них тимчасове правило з назвою Проект регули, потім визначив їм в Греноблі дім на новіцят а також живо цікавився їх апостольською роботою при обслуговуванні паломників на Ля Салет, а також під час проповідування місії і говінь в його єпархії. Часто як батько думав про своїх дітей – Місіонерах Божої Матері з Ля Салет і молився про розвиток його полюбленої справи.

У липні 1852 р. єпископ Пхіліберт де Бруіллард заявив Апостольській Столиці своє відмовлення і запропонував на своє становище кандидатуру священика Гіноулхіаца, на що отримав згоду. У грудні 1852 р. князь Наполеон прийняв відмовлення єпископа Пхіліберта де Бруілларда, іменуючи його каноніком імперського капітулу в Саінт-Деніс в Парижі, а священика Гіноулхіаца єпископом єпархії Гренобля. Відкланюючись з єпархією направив два отчі послання.У першому з них (з 21 грудня 1852 р.) попрощався вразливо з духівництвом, а в другому (з 26 грудня 1852 р.) з вірними. Писав до них, що буде недалеко від них і молитиметься за них і за свого послідовника.Відмовлення єпископа відчули особливо ті, які йому завдячували своє існування – Місіонери Божої Матері з Ля Салет. У їх імені направив до єпископа Пхіліберта де Бруілларда лист священик F. Деназ, в якому написав: Болюче розставання, оголошене циркуляром Його Превосходительства Єпископа з 21 і 26 грудня, справило, що скрізь полилося чимало сліз.Але хто ж має більше право печалі ніж ті з числа Його дітей, які є Місіонерами з Ля Салет. Наділені особливою Любою, зазнають в своїх серцях більше ніж інші це болюче розставання. У відповідь єпископ відплачувався отчою похвалою і запевнив про хороше співробітництво свого послідовника з настоятельом місіонерів, священиком Б. Бурноуд.

Безповоротно єпископ Пхіліберт де Бруіллард виїхав 6 травня 1853 р. до монастиря Сестер Сакрекер в Монтфлеури, віддаленим о 3 км від Гренобля, де до кінця свого життя був прикладом набожності і жертовності. Як 91-летні старець паломничав в 1856 році на Ля Салет, щоб там обходити 30-літ єпископської сакри.Провів там три дні на молитві, пив воду з чудесного джерела, обійшов місце з’явлення, втричі виголосив промову до паломників і вписався до Меморіальної Книги, ще раз виражаючи свою віру в Ля Салет. З цих пустель, якими був для нього монастир в Монтфлеури, міг ще протягом семи років стежити перші кроки закладеного через себе Згромадження Місіонерів Божої Матері Ля Салет.Помер 15 грудня 1860 р. в Монтфлерури, маючи понад 95 років життя. Похороненим став в кафедрі в Греноблі, а серце його вийнято, (бо так собі бажав) і в святковому поході складено в базиліці в Ля Салет 25 травня 1861 р. в ніші каплиці святого Пхіліберта. Сьогодні серце єпископа Пхіліберта де Бруілларда, засновника Згромадження Місіонерів Божої Матері з Ля Салет, знаходиться в базиліці в Ля Салет, по правій стороні головного вівтаря і має епітафіум.

о. д-р Петро Йаміол МS