Примирення як харизма Місіонерів Божої Матері з Ля Салет
Кожен орденський інститут виростає з нового, харизматичного дару Святого Духа. Той дар даний всьому Божому Народові, але є також в деякій мірі генетичним кодом, який являє про тотожність інституту в Церкві.Щоправда всі ордени прямують до реалізації однієї і той самої, найвижчої мети, якою є життя в Ісусі Христі і свідчити про Його смерть і воскресіння на дорозі обітниці рад, євангельських, але закономірне є також твердження про індивідуальність і виключність кожного інституту, а ті ознаки записані є в харизматичній структурі.

 У джерел салетинської харизми примирення
Харизма мого Згромадження місіонерів салетинів Церква визначила словом примирення. Примирення то ласка, яка, немов золота нить, з самого початку є присутня у спадщині Місіонерів Божої Матері з Ля Салет. Воно визначає місце салетинів у Церкві і глибокій сенс нашої духовності. Така була перша інтуїція Божого Народу стосовно до таємниці Ля Салет, таке є також розпізнання Церкви відносно Згромадження салетинського, записане в творах, молитвах, рефлексії і юридичних актах.

Заснування салетинів є винятковим фактом і має потрійний характер: має своє джерело в приватному з’явленні Божої Матері, опирається на висновку і рішенні єпископа місця і виростає з любові тих, які жили і прислужували на місці з’явлення в Ля Салет.

За джерельну подію нашого фонду ми приймаємо з’явлення і послання Божої Матері з Ля Салет (19 вересня 1846 р., Французькі Альпи, вис. 1800 м. н.р.м.). „Красива Пані”, як її назвали діти Меланія і Максимін, плакала протягом всього часу одкровення. Була одягнена як місцеві жінки, однак в королівській величі і приодягнена таємницею пасхалії Христа. Вся занурена у вогневій кулі немовби вогні Святого Духу, в світлі, яке випромінювало від розп’яття! На спочиваючому на грудях хресті з кліщами і молотком, діти бачили страждаючого Христа, і одночасно воскреслого і хвалебного.

У цій події знаходить своє джерело наш характер Марії; звідси також ми черпаємо натхнення до чернецтва і пастирського прислужування як Місіонери Божої Матері з Ля Салет. Так бо визначив нас єпископ де Бруіллард, той що визнається за нашого засновника, хоч в повному цього слова значенню ним не є. Закликав він бо до життя у спільноті групу єпархіальних місіонерів 1 травня 1852 (отже декілька місяців після підтвердження автентичності одкровення з 19 вересня 1851). Є фактом, що єпископ де Бруіллард дослідив і підтвердив справжність з’явлення, прийняв рішення про будову святилища, перейняв від імені Церкви відповідальність за виповнення доручень Божої Матері, а також доручив піклування про проповідування послання групі священиків, які повинні були зватися Місіонерами Божої Матері з Ля Салет і бути вічним спогадом „милостивого одкровення Марії” (Декрет, 1 травня 1852). Правдою є однак також, що єпископ де Бруіллард залишив салетином як персональний вклад не тільки волю створення орденського інституту, не тільки написане через себе правило чи інші духовні писання, але над все глибоке переконання про автентичність і грандіозність ласки Ля Салет а також самий заголовок. Через цю назву „подарував їм одкровення в Ля Салет як спадщину і вказав їм це одкровення як харизму, джерело інспірації і книгу життя” (Барретте 70). Відкриття орденського покликання вчинялося з тих пір поступово і в діалозі перших місіонерів з єпископами єпархії Гренобля, а пізніше зі святою Столицею. Саме тоді перші священики в одкровенні відкривали покликання до цілковитої віддачі себе Богові в чернецтві і з нього зачерпнули натхнення до прийняття проекту євангельського життя (лист священика Деназ, одного з перших місіонерів, до єпископа Гіноулхіаца, 4 серпня 1855). Дня 2 лютого 1858 р. єпископ Гіноулхіац затверджує тимчасове правило і мають місце перші орденські шлюби. Зовнішнім знаком консекрацйі місіонерів, одягнених як єпархіальні священики, мав бути хрест салетинский: „Для того, щоб відрізнитися, носити вони будуть всього лише спеціальний хрест Божої Матері з Ля Салет, який невпинно буде їм нагадував про мету і власну духовність їх покликання” (Règles provisoires, 4).

Від заголовка „Примирення грішників” до харизми примирення.
Варто зблизька придивитися цій незвиклій дорозі, яка виходить від заголовка „ Примирення грішників” і проводить до харизми примирення. Харизма інституту залишається завжди власністю всього Божого Народу (Liszka, 140). Вписана в досвід засновника чи також у факт засновання інституту, буває ясно названою із самого початку через фундатора (чи групу фундаторів) або буває також формульована описовим способом, а процес змістових пошуків може бути розтягнений на багато поколінь. Завжди однак харизма містить як в зерні обіцянку і динамізм Божого життя, яке творча вірність покликаних видобуває і втілює.

Святий Бернард вірно відмітив: яке ж людина може мати уявлення про Бога, якщо спершу не пригорнеться до Нього серцем? Однаково наш засновник єпископ де Бруіллард, як і наші батьки із самого початку дозволили проникнутись передчуттю, яке відважно визначило діло Марії як місію примирення, а її самої як „ Примирення грішників”. Інтуїція, то хоробра і, потрібно в ній бачити щось з духу Ватиканського Собору II, який не вагався залишитися при багатовіковому виклику Марії як Посередниці. У контексті союзу і примирення в Христу, на фундаменті стислого співвідношення з „своїм Сином”, Марія виконує своє материнське завдання загального буття посередником (Avitabile – Roggio, 129n.). Ля Салет являється як дивовижний синтез співробітництва Марії зі Своїм Сином, Ісусом Христом, єдиним Посередником і нашим Примиренням з Отцем; як урок на тему ролі Матері Божої в економії спасіння. Сама назва, укорінена в спонтанному прояві сердець віруючих, що навертаються, негайно після з’явлення стала молитовним викликом (1847), а також заголовком братерства, а далше – рішенням папи Піуса ІX – арцибрацтва „Божої Матері, Примирення грішників” (breveз 7 вересня 1852). У пізніших роках та назва визначає фігуру Божої Матері, що коронується, і базиліку святилище на місці одкровення (1879), з’являється в молитвах, наділених престольними святами (1927 і 1933) і у формулярі святої меси про Божу Матір Примирення грішників (1943).

Скільки разів Свята Столиця піднімала тему Марії з Ля Салет, завжди вибирала цей аспект таємниці Божої Матері. Той заголовок опиниться отже також в листі папи Піуса XII до Генерала Місіонерів Салетинів з нагоди сотої річниці з’явлення. Надаючи з цієї нагоди апостольське благословення, святий Отець говорить про Згромадження: „відповідальним за святилище в Ля Салет, як також за випромінення богослужіння до Марії Примирительки ”. Подібно робить святіший отець Іван Павло II. У листі направленому з нагоди 150-той річниці одкровення до єпископа Гренобля і до салетинів Папа римський говорить, що прагне „з’єднатися з паломниками, які прибувають, щоб шанувати Божу Матір як Примирення грішників” (1996 р.).

Згідно з вказівками Ватиканського Собору ІІ і іншими правилами Церкви, інститут підготував новий текст Конституції, який однозначно вказує примирення як харизму і посилається на нього багато разів. „Марія, шанована під викликом Божої матері з Ля Салет, Примирення грішників є Опікункою Згромадження” (2кп) і на Її зразок „ми вдумуємося в таємницю примирення через молитву, роздум, дослідження і пастирську роботу” (1кп). „Місіонери Божої Матері з Ля Салет творять в лоні Божого Народу орденське і апостольське згромадження, присвячені служінню примирення” (1). Мають вони за мету „у світлі З’явлення Божої Матері з Ля Салет, бути відданими слугами Христа і Церкви, щоб доконала ся таємниця примирення” (4). Триваючи отже у вірності посланню Марії з Ля Салет, Місіонери Салетини вважають своєю місією повідомляти словом і життям Доброї Новини Ісуса Христа, живучи глибоко „євангельською вартістю молитви, покаяння і старанності” (Декрет, затверджуючи Правило, 6 червня 1985). Ці цінності „складені є в посланні Божої Матері з Ля Салет, яке нас взиває до навернення” (6).

До теми нашої харизми повернувся святіший Отець Іван Павло II, звертаючись до Генерального Капітулу Ювілейного Року Відкуплення 2000. Оскільки мало це місце в контексті Великого Ювілею і другого дня після канонізації святої Фаустини, посланниці Божого Милосердя, Папа римський підкреслив глибокий зв’язок нашої харизми з незвичайно актуальним посланням милосердя і пробачення: „У світлі послання Божої Матері з Ля Салет, важливим місцем є служіння примиренню. Цей ювілейний рік є особливою можливістю, щоб заново відкрити повноту Божого Милосердя, який хоче примирити людину із собою і його братами. Справді „як Спільнота примирення і спричиняючи примирення, Церква не може забувати про те, що у джерел його дару і його місії єднання лежить повна співчуваючої любові і милосердя ініціатива Бога, який є Любов’ю і який з любові створив людей; створив їх, щоб жили в дружбі з Ним і в єдності між собою” (Reconciliatio et paenitentia, 10). У цьому дусі, гаряче я бажаю, щоб ваш Капітул побудив членів Інституту до відновлення свідомості, що беруть вони участь в примиренної  місії Церкви, яка є по центрі їх місіонерського покликання, невпинно допомагаючи вірним прийняти Боже пробачення, щоб стати його свідками посеред всіх народів” (Лист до Генерального Капітулу, травень 2000).

Хоч саме поняття „примирення” не було у традиції салетинскій ніколи чуже, проте потрібно відмітити, що спосіб і вага, яку йому надають сьогодні Конституції а також висловлювання пап римських є нові. Давні документи в основному містили описові згадки про примирення, більше місця даючи ідеї навернення грішників, покутуванні, умноженню набожних душ… Заголовок „Примирення грішників” з’являвся, коли була мова про богослужіння місіонерів до Марії і рекомендації, щоб „визнавати Її як Пресвятою Матір, Примирення грішників. Ще перед Собором, на Генеральному Капітулі в 1958 р. з’являється рапорт, який постулював обновлення і те, щоб перепрацювати нашу духовність салетиньську навколо заголовка Марії „Примирення грішників”. До цієї самої думки повертається Генеральний Капітул в 1964 р., але лише загально-орденській, міжнародний журнал „Reconciliare”, від 1965 р., найбільш спричинилося до глибшого розуміння терміну „примирення” і прийняття його для вираження нашої харизми салетинської. Спеціальний Генеральний Капітул в 1968 р. міг почути на відкриття засідань: „Термін «примирення» видається якнайкраще описувати нашу харизму. Із загальної точки зору, а також із христологічної, еклезйалнної і Маріїної, правда про примирення повинна прояснювати наші апостольські діла і запевняти їм плоди. Все послання з’явлення Марії не нагадує нічого іншого, як примирення всього Її народу через єднаючу жертву Її Сина… Примирення, це тема пророча і універсальна, збуджує ентузіазм щораз більшого числа членів нашого Згромадження”.

Зміст салетинської харизми примирення.
Харизма є завжди ласкою оригінальної єдності з Церквою, але являє також розпізнавальну ознаку і відокремлення. Є вона однак як найбільш позитивна, тому що харизма дана є для добра всієї Церкви. Дозволяє однак інституту бачити таємницю Христа і своє існування з перспективи однієї, часткової вартості, яка надає оригінальний колорит переживаної щоденно духовності (Novel, 3).

У Ля Салет Пресвята Діва Марія не визиває до зведення церкви, не просить про заснування ордену місіонерів. Рекомендує однак переказ одкровення „всьому Її народові”. Плодом блискавичного поширення послання є глибока зміна життя віруючих і численні навернення. Всі юрби віруючих занурюються в таємницю примирення з Богом. Гора милосердя стає швидко місцем чудесних зцілень тіла і душі а також святилища молитви і целебрації Євхаристії.

Мати нашого Господа не висловлює в Ля Салет слова „гріх” ані „примирення”, але „маючи на собі свого розіпнутого Сина показує, що є зцілена із справою спасіння, співчуває своїм дітям, в їхньому досвіді страждає, бачивши тих, що віддаляються від Христової Церкви через забуття і відторгнення присутності Бога в їх житті а також святості Його Імені” (Іван Павло II, Лист на 150 річницю З’явлення 1996 р.). Пресвята Діва Марія навчає нас життя ласкою примирення. Солідарна зі своїм Народом бере на себе їхні страждання. Кличе до життя таємницею Христа і до християнської зрілості. Визиває отже до наближення і того, щоб піддатися Богові, до глибоко переживаної і систематичної молитви і Євхаристії, до чуйності у вживанні слів і вразливості в слуханні і розумінні того, що висловлює до нас Боже Провидіння в щоденному (через натуральні явища таке як родючість землі і урожаї вправних рослин, а також через суспільно-економічні явища таке як несправедливість, голод і хвороба, і т.д.) житті, а що ми визначили б назвою знаків часу.

Як Місіонери Матері Божої з Ля Салет стараємося безперервно заново черпати з джерела Духу салетинского одкровення і прагнемо ділитися зі всіма нашою харизмою в житті і прислужуванні. Натхнення, які влила в нас Марія з Ля Салет постійно актуальні. Виясняють бо глибокі зв’язки і схиляють до щораз глибшої гармонії віри і життя, літургії і роботи, мови і слухання, миру душі і здоров’я тіла… У цій темі Святіший Отець повчає: „Випромінення події з Ля Салет підтверджує що Послання Марії не обмежується до страждання, висловленого через сльози. Ля Салет є посланням надії, оскільки наша надія підтримувана через заступництво Тієї, яка є Матір’ю людей. Розірвання є до виправлення. Ніч гріха поступається по відношенню до світла Божого милосердя. Прийняте людське страждання може спричинюватися до очищення і до спасіння. Для цього, хто іде в покорі Господніми дорогами плече Сина Марії не відіб’ється до осудження але схопить витягнуту долоню, щоб ввести до нового життя грішників, примирених завдяки ласці Хреста. Слова Марії з Ля Салет, через свою простоту і гострість, зберігають дійсну актуальність у світі, який безперервно терпить лиха війни і голоду а також багатьох нещасті, що є знаками а часто також наслідками людського гріха. І також сьогодні Та, яку «благословляють всі покоління» (Лк 1,48) хоче проводити «весь свій народ», прохожий через досвідчення цього часу до радості, яка народиться з тихого здійснення місії, даної людині через Бога” (Іван Павло II, Лист на 150 річницю З’явлення 1996).

У нашій духовності акцентні є також певні ресурси і практики на дорозі будування Царства Христа, персонального освячення і повної відповіді на заклик Марії з Ля Салет. Є то: молитва (а особливо молитва у формі Євхаристії; обдумування Богослов’я; богослужіння до Пресвятої Богородиці, молитва заступництва); покаяння ( що бере початок завжди від добросовісного, вірного і самовідданого виконання завдань і обов’язків, а що знаходить свою ідеальність в цілковитій віддачі Богові для спасіння братів, як Марія з Ля Салет, яка „здавна терпить за нас”); апостольська старанність (яка спричиняє, щоб приходить до людини з позиції Марії в Ля Салет і якої особливим проявом є постоянна чуйність і обновлення в контексті змін, що вчиняються в Церкві і у світі).

Напевно примирення є місією всієї загальної Церкви. Який є отже специфічний вклад одкровення і традиції салетинскієй?
Над усе потрібно тут підкреслити аспект Марії і салетинський. Харизма салетинска „бере натхнення з послання Божої Матері з Ля Салет” і „відзначає незрівняну роль, яку Марія відіграла в історії Спасіння і яку ще сьогодні відігріває в житті Церкви” (Правило 23). Відкриваючи динамізм і значимість таємниці пасхалії в житті Матері Божої, Ля Салет указує одночасно Її безперервну і активну участь в паломництві Божого Народу і навчає автентичного ангажування в дорозі за Христом. Ласка примирення з Ля Салет визиває євангельської і евангелізуючої  старанності у віддачі себе Богові і до материнського, солідарного піклування про Божий Народ за зразком Марії. Ця ласка обновлює і освячує наш християнський і діючий ввод в історію світу так, як Марія.

Таке примирення є таємницею Ля Салет; таке примирення ми прагнемо як салетини проповідувати і практикувати в нашому житті монаршому.

о. д-р Анджей Загурскі МS

Бібліографія:

  1. Avitabile Angelo – Roggio Gian Matteo, La Salette. Znaczenie i aktualność, Warszawa 1998, 197.
  2. Barrette Eugenie, A search into the Origins and Evolution of the Charism of the Missionaries of Our Lady of La Salette, Rome 1975, 70.
  3. La Salette. Dossier, Roma, Mars 1979, 99.
  4. Liszka Piotr, Charyzmat życia zakonnego, Warszawa – Wrocław 2002, 221.
  5. Novel Charles, De la fin et de l’esprit progres des Missionnaires de N.-D. de La Salette d’après leurs textes consitutionnels, Rome 1969, 23.
  6. Règles provisoires pour les Missionnaires diocésains de N.D. de La Salette, Grenoble 1858, 11.
  7. Reguła życia zakonnego Misjonarzy Matki Bożej z La Salette, Warszawa 1987, 2003 (Reguła).
  8. Romano Antonio, Carisma, w: Dizionario Teologio Della Vita Consacrata, 169-184.
  9. Zagórski Andrzej, Duchowość saletyńska – szansa i nadzieja, w: Studia saletyńskie 3(2003), 245-265.